ТСВ-3 "ГРОМАДЯНСЬКА ОСВІТА"
22.11.2021р. Урок 9
РОЗДІЛ II. ПРАВА І СВОБОДИ ЛЮДИНИ
ТЕМА: "ЛЮДСЬКАА ГІДНІСТЬ. ОХОРОНА Й ЗАХИСТ ЛЮДСЬКОЇ ГІДНОСТІ"
Людська гідність і права людини
У першому розділі цього підручника ви вже розмірковували над тим, що таке гідність. Переконаємося ще раз, що гідність належить до основних загальнолюдських цінностей.
Академічний тлумачний словник української мови так визначає поняття гідність:
сукупність рис, що характеризують позитивні моральні якості;
усвідомлення людиною своєї громадської ваги, громадського обов’язку.
Гідність нерозривно пов’язана з такими поняттями моралі, як справедливість, повага до свого життя й до життя інших людей, доброзичливість, порядність. Саме гідність дає змогу людині відчувати самоповагу, усвідомлювати власну суспільну цінність.
Людська гідність є найвищою фундаментальною цінністю та невід’ємним правом людини. Поняття «людська гідність» не тотожне поняттю «особиста гідність». Людська гідність є невід’ємним особистим немайновим правом кожної людини, а особиста гідність — станом усвідомлення особою власної цінності в суспільстві. Не дивно, що з розвитком людства, розширенням поняття гідності й поширенням її дії на різні верстви населення зростає перелік й обсяг основних прав і свобод, що охоплюють нові сфери життя людини. Так виникали політичні, економічні, культурні, соціальні права. Так само зараз ми спостерігаємо виникнення нових груп прав — колективних, таких як право на мир і право на розвиток, а також прав, пов’язаних із соціо-біологічною сутністю людини, гендерними стосунками та медико-біологічними науками тощо.
Усі міжнародні документи з питань прав людини ґрунтуються на понятті людської гідності, проголошеному в преамбулі Загальної декларації прав людини.
На формулювання цього видатного документа справило неабиякий вплив те, що він ухвалювався після Другої світової війни, коли «зневажання і нехтування правами людини призвели до варварських актів, які обурюють совість людства», і тому в ньому гарантією забезпечення права на повагу до гідності є заборона тортур або жорстокого, нелюдського поводження чи покарання.
Право на захист людської гідності та її зміст продовжували розвиватись і знайшли відображення в низці пізніших міжнародних документів. Так, Конвенція Ради Європи про захист прав людини й основоположних свобод від 4 листопада 1950 р. розглядає реалізацію прав людини й основних свобод як один із засобів досягнення більшої єдності між народами Європи. Конвенція забороняє піддавати будь-кого катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню. Як основа прав людини, людська гідність вперше згадується в Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 р. де, зокрема в статті 7, зазначено: «[Держави-учасниці] будуть заохочувати та розвивати ефективне здійснення громадянських, політичних, економічний, соціальних, культурних та інших прав і свобод, які всі витікають з гідності, притаманної людській особистості, і є істотними для її вільного та повного розвитку».
Демократичні держави законодавчо встановлюють і гарантують виконання норм, що дозволяють людині бути впевненою у своїй суспільній цінності. Ці норми передбачають забезпечення поваги і від інших людей, і від державних органів та посадовців.
Для захисту людської гідності чинне законодавство України забороняє фізичне покарання. Кримінальне право України не містить покарань, які б передбачали мордування, нанесення тілесних ушкоджень чи завдавання фізичного болю або були спрямовані на приниження честі й гідності людини. Також забороняються будь-які сумнівні твердження щодо моральних якостей людини без надання доказів у разі таких звинувачень. Українське законодавство встановлює відповідальність за наклеп, тобто поширення неправдивих вигадок, що ганьблять іншу людину, а також за образу людської гідності.
В основі захисту людської гідності лежать принцип гуманізму. Гуманізм — це система ідей і поглядів на людину як на найбільшу соціальну цінність, створення умов для її повноцінного життя і фізичного та духовного розвитку. У сучасному розумінні на означення певної системи поглядів його вперше використав данський філософ Габріель Сібберн у своїй в роботі «Про гуманізм» у 1858 р. Гуманістичний світогляд розглядає людину як найвищу цінність, формує переконаність у безмежних можливостях людини та її здатності до удосконалення, вимагає свободи й захисту гідності особистості, пропагує ідею про право людини на щастя і про те, що задоволення її потреб та інтересів має бути метою суспільства. Ідеї гуманізму набувають особливого значення після Другої світової війни. Вони надихають демократичні реформи, висувають на передній план цінності прав людини, соціального прогресу, добробуту. Нової трансформації проблема гуманізму зазнала на початку ХХІ століття. Відбувся радикальний перегляд людських цінностей. Ідеали гуманізму стали базуватися на принципах більш об’єктивного й реалістичного пристосування сучасної людини до економічного, політичного, культурного та соціального світу.
Гуманізм висуває на передній план людину, розглядаючи її як вільну особистість, заради якої створені державні інституції, що захищають особисту гідність людини, при цьому не завдаючи шкоди гідності інших людей. Саме принципи гуманізму змушують державу дбати про своїх громадян, забезпечуючи їх гармонійний розвиток.
Принципи гуманізму покладено в основу державної політики, зокрема в галузі освіти й соціального захисту населення. Вона є основою благодійності, надання медичної допомоги, захисту тварин та довкілля тощо.
Серед найголовніших ідей сучасного гуманізму можна назвати визнання людської гідності як головної соціальної цінності, а також визнання за людиною свободи вибору, зокрема свободи слова і свободи совісті. При цьому людина має усвідомлювати свою відповідальність щодо інших осіб, а отже, набуває особливого значення толерантне ставлення до поглядів, відмінних від власних, а також вирішення суперечностей шляхом розумного діалогу.
12.11.2021р. Урок 8
ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 1
(ДО РОЗДІЛУ I.ОСОБИСТІСТЬ ТА ЇЇ ІДЕНТИЧНІСТЬ )
Ознайомтеся з переліком цінностей. Виберіть з них спочатку десять, потім п’ять найважливіших цінностей і пронумеруйте їх за ступенем значущості від 5 до 1. Далі на трьох окремих аркушах паперу напишіть по одній цінності з цих п’яти, які ви обрали як найважливіші. Потім оберіть одну цінність, яка є найбільш значимою. Аргументуйте, чому ви не надали переваги певним цінностям, чому найважливішу цінність обрали саме таку і що ця цінність значить для вас.
№ | Цінність | Виберіть 10 цінностей, особливо важливих для вас | З вибраних цінностей виберіть п’ять | Пронумеруйте їх за ступенем значимості |
1 | Свобода | |||
2 | Самоповага | |||
3 | Довіра | |||
4 | Терпимість | |||
5 | Сила | |||
6 | Вірність | |||
7 | Любов | |||
8 | Здоровий глузд | |||
9 | Надія | |||
10 | Честь | |||
11 | Гідність | |||
12 | Незалежність | |||
13 | Розум | |||
14 | Совість | |||
15 | Дружба | |||
16 | Чесність | |||
17 | Здоров’я | |||
18 | Гармонія в сім’ї | |||
19 | Воля | |||
20 | Ризик | |||
21 | Краса | |||
22 | Віра | |||
23 | Добро | |||
24 | Багатство | |||
25 | Гуманізм | |||
26 | Добробут | |||
27 | Відповідальність | |||
28 | Досягнення мети | |||
29 | Освіта | |||
30 | Толерантність | |
12.11.2021р Урок 7
ТЕМА: "Особистісний розвиток: мобільність,адаптивність,креативність"
Розвиток потенціалу особистості залежить від того, як вона моделює свою поведінку, планує саморозвиток, використовуючи та перетворюючи набутий досвід. Однак людина має бути готовою до зміни планів, формулювати нові завдання залежно від життєвих обставин, професійних досягнень, стосунків, статусів. Ефективність саморозвитку залежить від механізму самопрогнозування, який допомагає передбачати результати власної діяльності, поведінки й свого місця в нових духовно-моральних і соціальних координатах. Самопрогнозування визначає можливості особистісного розвитку, виокремлює вимоги, на які потрібно орієнтуватися, і залежить від внутрішніх переконань та зовнішнього середовища.
Особистісний саморозвиток — це особистісне зростання й самовдосконалення, що полягає в саморефлексії, саморозумінні та самокритичності. Самовдосконалення сприяє розвитку інтелектуальних, емоційно-вольових, морально-психологічних якостей, необхідних особистості для самостійної і творчої побудови свого життя, що є запорукою самореалізації особистості.
Самопізнання, самокритичність, відкритість до змін є підґрунтям мобільності особистості. У сучасному світі, що швидко змінюється з розвитком нанотехнологій, коли з’являються нові професії для успішної самореалізації, людина має бути гнучкою, креативною, здатною робити вибір і самовдосконалюватись.
Дослідники виокремлюють такі типи мобільності: соціальна, професійна, академічна, інтелектуальна, культурна тощо. Термін «мобільність» у перекладі означає рухливість, мінливість, здатність до швидкої дії та зміни станів. Мобільність формується й розвивається у процесі практичної, навчальної, соціальної, культурної діяльності людини та сприяє реалізації задатків і здібностей. Мобільність передбачає здатність спостерігати, аналізувати й оцінювати власні дії та вчинки, моделювати та змінювати свою життєдіяльність.
Мобільність дає змогу особистості здійснювати рух з одного соціального становища в інше, з одного соціально-економічного рівня на інший, що включає різні рівні добробуту, престижу та влади. Процес переміщення особи між елементами соціальної структури (класами, верствами, групами та категоріями населення, позиціями) називають соціальною мобільністю.
Соціальна мобільність сучасної особистості залежить від її професіоналізму, освіченості, амбітності та кар’єрного росту. Перед людиною постають два очевидні наслідки мобільної поведінки. Той, хто здійснив її успішно, переконується у справедливості соціального устрою й готовий демонструвати прихильність до наявних цінностей. А коли спроба соціального сходження не вдалася, а через певні обставини людина опинилася на соціальному дні, то й результатом радше буде соціальна апатія.
Поряд із вимушеною мобільністю в сучасному українському суспільстві спостерігається й добровільна соціальна мобільність, особливо в молодіжному інтелектуальному середовищі. Спрямована вона на досягнення вищого сукупного соціально-економічного статусу в умовах конкурентного середовища.
Необхідними якостями для реалізації мобільності є адаптивність і креативність. Адаптивність допомагає ефективно функціонувати в невизначених умовах сучасного середовища та пристосовуватися до них. Вона розглядається як здатність особистості до внутрішніх і зовнішніх перетворень, які спрямовані на збереження врівноважених взаємин з навколишнім середовищем. Адаптивність виступає чинником, що визначає інноваційний потенціал особистості та особливості його прояву.
Особистості з високим рівнем адаптивності впевнені у власних силах і майбутньому, не відчувають страху перед змінами. Їм притаманні винахідливість, кмітливість, швидкість реакції, підприємливість, оптимізм. Вони здатні до відкритої інноваційної діяльності, відкриті до нового досвіду.
Важливою рисою, притаманною адаптивним особистостям, є креативність — творча новаторська діяльність, здатність продукування нових ідей, нових підходів, нестандартних рішень. Їм притаманне нешаблонне критичне мислення, бажання творити й насолоджуватися процесом творчості як у повсякденному житті, так і в професійні діяльності. Вони здатні до фантазування й уяви, моделювання нових образів, генерування ідей, творчого ставлення до діяльності, що дає отримання задоволення від роботи.
Яскрава особистість
Богдан ГАВРИЛИШИН (1926—2016) — один з найвпливовіших українців світу — геніальний економіст, почесний доктор права п’яти університетів, член Римського клубу, меценат, учасник ініціативної групи «Першого грудня», «хрещений батько» економічного форуму в Давосі. Він визначив такі характеристики успішної людини: Креативність. Щоб бути креативним, потрібно зберегти в собі трохи дитинства, дитячих мрій і фантазій. Починати потрібно з мрії, а не з якогось бізнес-плану. Виходити за рамки звичайного, дивитись на ситуації та проблеми з іншої, незвичної точки зору. Постійно вчитися, дізнаватися щось нове, займатися самовдосконаленням у всіх напрямах, будувати основу для перспективного майбутнього. Успішна, ефективна людина все життя вчиться. Є гарне китайське прислів’я: досвід — це ніби ліхтар на твоїх плечах, він освічує шлях уже пройдений, а не той, що треба пройти. Тож важливіше вчитися, ніж покладатися на свій досвід. Сильна воля і самодисципліна. Робити те, що ти повинен робити, що корисно робити, радше, ніж тільки те, що хочеться робити. Вірити у свої сили і свою мрію. Мріяти про великі й навіть недосяжні на перший погляд речі.
Д/З: Ознайомитись з новою темою. Законспектувати ключові поняття.
ТЕМА: "Самореалізація людини. Розвиток особистості. Життєві цінності і пріорітети"
Розвиток особистості, або її самореалізація, залежить від потреб, мотивів, мрій, прагнень, переконань, можливостей і дій.
Потреби особистості поділяють на:
біологічні — потреби в їжі, праці, відпочинку;
соціальні — спілкування, суспільна діяльність, існування особистості в групі й суспільстві;
матеріальні — одяг, житло, побутові предмети тощо;
духовні — виконання морального обов’язку, пізнання світу, дружба, кохання тощо.
Самореалізація особистості — це потреба в тому, щоб бути почутим, зрозумілим і прийнятим суспільством, відшукати своє місце в житті, досягти значного успіху.
Важливим елементом розвитку особистості є мотивація, яка формує усвідомлення, чого ми прагнемо, для чого воно і як до нього рухатися.
Мотивація — це процес спонукання себе до діяльності для досягнення особистих цілей. Людина самостійно обирає собі напрям і ставить мету.
Наявність мети допомагає розвиватися таким особистим якостям, як амбіційність, наполегливість, упевненість у собі, ініціативність, що змушує людину всебічно розвиватися й удосконалюватися.
Своєрідним фундаментом, що сприяє самореалізації людини, є її індивідуальність, на яку впливає спадковість і середовище, у якому вона живе. Індивідуальність виявляється в задатках і здібностях. Задатки — це вроджені в людині фізичні та психічні властивості, як-от точна пам’ять, музичний слух, відмінні фізичні дані. Задатки визначають базу для розвитку природних здібностей. Здібності людини формуються в навчальній, трудовій, культурній, науковій та інших видах діяльності. Людина розвиває свої задатки і здібності лише в процесі постійної праці й самовдосконалення.
Розвиток особистості також залежить від автономії особистості, здатності приймати свідомі рішення щодо себе незалежно від навколишнього впливу. Автономія особистості передбачає рівень володіння собою, визначення власної долі, прийняття відповідальності за свої дії та почуття, вчинки й свободу вибору.
Часто люди думають, що вони є автономними й діють відповідно до власних рішень, насправді ж перебувають під впливом думки батьків, друзів, громади тощо. Автономність передбачає самоусвідомлення, самопізнання й самооцінку. Це вміння відчувати свій внутрішній світ, усвідомлювати самого/саму себе, обирати можливий спосіб своєї поведінки, діяти гнучко за ситуацією, бути відкритим/відкритою бути собою та бути в гармонії із собою.
Кожна людина щодня у процесі спілкування та співпраці опиняється перед вибором, як їй діяти, якими принципами керуватися, чому надати перевагу. Здійснюючи вибір, людина керується певними життєвими цінностями, які служать своєрідними маркерами й дороговказами життєвого шляху. Життя людини є гармонійним і змістовним, якщо воно відповідає набору цінностей особистості.
Життєві цінності поділяють на матеріальні й духовні. Матеріальні цінності, іноді ще їх називають благами, задовольняють повсякденне життя й потреби людини. До них належать їжа, житло, техніка, засоби пересування, засоби праці й творчості тощо. Духовні цінності включають моральні вимоги, норми та принципи, ідеали, а також естетичні почуття прекрасного. Вони містять поняття добра, любові, справедливості, честі, гідності, обов’язку, краси, гармонії.
Кожна людина, обираючи для себе життєві цінності, керується власними мотивами, внутрішніми установками, які залежать від середовища існування, системи виховання та світогляду. Дуже важливо, щоб людина визначилася, що є найголовнішим для неї, які в неї бажання і прагнення, і відповідно до цього розставила свої пріоритети. Залежно від пріоритетів людини змінюється і набір її цінностей. Отже, цінності й пріоритети людини взаємопов’язані, але вони мають змінний характер.
Визначення пріоритетів допомагає реалізувати себе, ставити цілі й завдання власного життя, визначати кроки їх досягнення. Для цього необхідно поставити собі питання: «Чого я хочу від життя?», «Ким я хочу стати?», «Чого я хочу досягнути? ». Відповіді на ці питання допоможуть правильно розставити короткочасні та довгострокові пріоритети. Головне — прислухатися до себе, приймати власні рішення, не піддаватися впливу інших — вибір людини має залежати лише від неї. Однак існують ризики у виборі пріоритетів: якщо їх буде забагато, то вони можуть бути недосяжними. Потрібно чітко формулювати мету, зосереджуватися на головному та відкидати другорядне.
Згідно з дослідженнями соціологічної науки, цінність здоров’я є в пріоритеті абсолютної більшості людей у всіх вікових групах. Саме стан здоров’я визначає рівень можливостей людини до пошуку сенсу життя, повноцінного розвитку особистості, розкриття її духовно-творчого потенціалу. Відсутність здоров’я, його втрата знижує якість життя особистості, погіршує її гармонійне існування.
У преамбулі статуту Всесвітньої організації охорони здоров’я записано: «Здоров’я — це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад». Таке визначення є найбільш чітким, зрозумілим, повним, оскільки воно пов’язане з біологічними, соціальними та психологічними аспектами даної проблеми.
Здоров’я людини визначається як благо, позитивна цінність, суспільне багатство, фізичне, духовне, соціальне благополуччя, вид гармонії, закон існування та розвитку людини. Здоров’я є однією з умов досягнення людиною максимальних успіхів у галузі освіти, професійної діяльності, ефективності праці, позитивного ставлення до тих, хто поруч, і навколишнього середовища.
Д/З: Ознайомитись з новою темою. Законспектувати ключові поняття.
08.11.2021р. Урок 5
ТЕМА: "Соціалізація серед однолітків. Молодіжні суббкультури"
Незаперечним фактором впливу на соціалізацію дитини є її взаємодія з однолітками. Велике значення у формуванні особистості відіграють ровесники, саме серед них особи спілкуються на рівних і намагаються знайти взаєморозуміння. Серед ровесників особистість учиться самостійно налагоджувати стосунки з іншими, долучається до колективної діяльності, утворює групи за інтересами. Групи можуть бути і формальні, і неформальні.
Формальні групи можуть бути спортивними, творчими, екологічними тощо. Такими групами, наприклад, є спортивні секції, художньо-мистецькі гуртки, шкільне самоврядування, клуби (туристичні, шахові, книголюби...) тощо. Такі групи створюються в рамках чинного законодавства, мають чітко визначені права й обов’язки, структури та функції. Вони керуються внутрішніми документами (статут, положення, тощо), мають високий рівень дисципліни, організованості, здійснення контролю за поведінкою учасників згідно з визначеними нормами і правилами. Формальні групи створюються для реалізації потенціалу, талантів, набуття досвіду відстоювання своїх прав та інтересів, входження в активне суспільне життя. Будучи членом певної групи, особистість відчуває свою корисність, вагомість, учиться бути відповідальною.
Для реалізації потреб вільного самовираження й неформального спілкування з однолітками формуються неформальні групи. Діяльність таких груп залежить від рівня згуртованості учасників і дотримання ними встановлених традицій. Такі організації зазвичай відрізняються від загальної культури, що панує в суспільстві, і називаються субкультурою.
Субкультура — культура окремої соціальної групи, що відрізняється від загальної культури. Це результат постійної взаємодії людей, яка відбувається в особливих умовах. Свій внесок у культуру роблять різні спільноти та окремі особистості, які є носіями різних субкультур. Субкультури виникають саме всередині традиційних культур, деякі з них зникають, інші набувають стійкості та входять до загальнолюдської культури. Тому традиції, новаторство й наступність є необхідними для збереження, оновлення, передання культурного досвіду наступним поколінням.
Причиною виникнення молодіжних субкультур є спроба самореалізації молоді, бажання привернути до себе увагу оточення. Молодь бажає належати до якоїсь соціальної групи, водночас протиставляючи себе суспільству. Субкультура дає їй можливість висловити свій протест дорослому світові й водночас готує до життя в ньому. Представники цієї частини молоді мають свою ідеологію, стиль і спосіб життя. Вони виділяються своїм зовнішнім виглядом: зачіскою, одягом; слухають специфічну музику. Іноді способи відстоювання власних світоглядних і життєвих позицій носять агресивний характер. Інколи на основі різних типів молодіжної субкультури створюються неформальні організації.
Молодіжна культура, а точніше субкультура, виокремилася у специфічну соціокультурну сферу в першій половині ХХ ст., тоді, коли виникла індустрія молодіжної моди, розваг, міжнародного молодіжного туризму, набирає обертів шоу-бізнес, орієнтований на людей віком від 15 до 30 років. Для молодіжної субкультури характерні такі явища, як сленг, що швидко змінюється, прагнення до освоєння нових форм комунікації (мобільний зв’язок та Інтернет), а також нові сфери діяльності, що виникають завдяки суспільним змінам. Саме можливість спілкуватися з подібними до себе та зовнішня атрибутика, що дає можливість продемонструвати свою позицію в соціумі, приваблюють підлітків у неформальних молодіжних об’єднаннях, субкультурах.
ХХ століття можна відзначити як найщедріше на молодіжні субкультури: хіпі, панки, рокери, металісти, футбольні фанати тощо. У ХХІ — розвиваються нові субкультури, що залежить від зміни суспільства, світогляду й інформаційного прогресу.
азвичай підґрунтям для формування молодіжної субкультури стає музика. Так, загальновідомі такі субкультури: рейвери, рокери, хіп-хоп.
Хіп-хоп — субкультура, яка наразі перебуває на стадії свого найактивнішого розвитку та масового впливу на молодь усього світу. Історія хіп-хопу — це приклад того, як протягом одного покоління босяцький фольклор американського гетто перетворився на світовий мейнстрім, а дворові хулігани — на суперзірок. Легенда свідчить, що започаткував цей рух приблизно в 1969 р. ді-джей Кул Херк, який мешкав у районі Південний Бронкс у Нью-Йорку. Під час одного зі своїх виступів Кул Херк почав розмовляти з глядачами в такт музиці, привівши до виникнення музичного стилю реп, завдяки якому хіп-хоп здійснив справжній прорив. За репом закріпилася слава політичної музики. Але якщо спершу це був протест афроамериканців проти расизму, то згодом на передній план виходить суто протест.
Любов до швидкої та енергійної рок-музики є характерною особливістю субкультури панків, їм притаманні свобода, протест проти істеблішменту, консерватизму, авторитаризму, націоналізму, радикального капіталізму, а також наближення до ідеалів антирасизму й антифашизму. Ця субкультура виникла в середині 1960-х pоків у США й Великій Британії, коли під впливом «Beatls» і «Rolling Stones» з’явилося багато молодіжних гуртів, які грали рок-н-рол. Молоді панки люблять шокувати суспільство антиконсервативним зовнішнім виглядом. Деякі з них віддають перевагу ірокезам — зачіскам з різнокольоровим волоссям, піднятим догори. До аксесуарів панків належать ланцюги, шиповані напульсники, значки й нашивки з назвами улюблених груп чи політичними гаслами. В одязі вони дотримуються зручності: носять футболки, куртки, кеди, рвані й потерті джинси, кросівки. Деякі дівчата-панки наносять яскравий макіяж, одягають короткі спідниці та рвані панчохи. Ідеологія оригінального панку полягає в невизнанні будь-якого насилля.
До естетики готичного роману, музики, фільмів, символіки смерті тяжіють представники готичної субкультури (готи). Перші готи з’явились на початку 1980-х років на хвилі пост-панку. Панківський епатаж готи спрямували в русло пристрасті до вампірської естетики, темного погляду на світ. Елегантний готичний аристократ — чоловічий образ, що культивується субкультурою готів. Вирізняється стилізація під образ джентльмена вікторіанської епохи з елементами вампіризму й постпанківської екстравагантності: довге волосся, бліде обличчя, нафарбовані очі. У готів є навіть свої лінії одягу. Готичні символи вирізняються різноманітністю — це пентаграми, перевернуті хрести, восьмипроменеві зірки (символ хаосу), прикраси зі скелетами та черепами, а також кажани. Основна музика — готик-рок, що супроводжується моторошними текстами про життя, любов, смерть.
Д/З: Ознайомитись з новою темою. Законспектувати ключові поняття. Відповісти письмо на запитання.
1.Розгляньте ілюстрації. До яких субкультур ви могли б віднести зображених на них тваринок? За якими ознаками ви їх ідентифікували?
05.11.2021р. Урок 4
ТЕМА: "СІМ’Я. СОЦІАЛІЗАЦІЯ В СІМ’Ї"
Сім’я є першою ланкою соціалізації особистості. Світ сімейного співіснування включає в себе духовний, економічний, соціальний і культурний розвиток. У процесі історичного прогресу суспільства сім’я набула статусу основного соціального інституту.
Процес формування сучасної сім’ї проходить у складних, суперечливих умовах. Під впливом економічних, соціальних, демографічних факторів втрачається традиційна роль сім’ї. Але незважаючи на це, сім’я в українській традиції базується на пріоритетах взаємності, повазі до особистості кожного члена родини, спільних інтересах та спільній діяльності. З родинних стосунків починаються відносини із сусідами, суспільством, державою. Саме в сім’ї дітям прищеплюються найкращі якості: доброта, гідність, толерантність, ввічливість, повага, освіченість, виховується почуття любові до Батьківщини.
Турботливе ставлення до дітей у сім’ї, любов — це і є результат історичного утвердження сім’ї як соціального інституту.
Тож, безсумнівно, сім’я займає особливе місце в людському суспільстві. Саме на неї покладено суспільством важливі функції, що дозволяють йому відтворюватися й розвиватися.
Серед найважливіших можна назвати такі:
репродуктивна функція — народження дітей, продовження людського роду (завдяки суспільним нормам, що врегульовують сімейні стосунки, піклування про дітей покладається на конкретних дорослих, чим забезпечується їх виживання);
функція соціалізації, тобто формування особистості дитини, її виховання;
економічна функція, що включає забезпечення певного рівня життя родини, організацію її побуту тощо;
функція психологічної підтримки членами сім’ї одне одного.
Гармонійні стосунки в родині дозволяють її членам долати перешкоди, переживати складні моменти життя. Саме на родину покладається формування в дитини усвідомлення важливості існування сім’ї як соціального інституту. Сім’я є мікроколективом, який відіграє найважливішу роль у становленні та вихованні особистості. Сім’я робить життя повнокровним. Сім’я дає щастя. Сім’я передає молодій особистості, яка перебуває в процесі становлення, досвід попередніх поколінь.
Саме в тісному родинному спілкуванні відбувається первинна соціалізація індивіда. Батьки в ранньому віці мають виховувати дитину не словами й наріканнями, яких вона не розуміє, а засвоєнням певних навичок із власної поведінки, що стануть основою характеру дитини. У цей період дитина пізнає світ, але за відсутності знань і досвіду вона сприймає його через призму батьківського світогляду. Діти вбирають у себе насамперед те, що чують від батьків і що ті демонструють власним прикладом.
У процесі родинної соціалізації діти переймають як позитивні, так і негативні якості поведінки батьків. Тому суперечки між батьками погано впливають на дітей. У дошкільному віці діти особливо прив’язані до батьків, і саме в цей період закладаються основні риси їхньої поведінки та характеру. З початком шкільного життя розширюється простір спілкування дитини, вона переходить від ігор до організованої діяльності. Це супроводжується новими відчуттями та життєвими ситуаціями, у яких дитині не завжди легко розібратися без батьківської допомоги. Батьки допомагають дитині порадами, власним прикладом формують манеру поведінки.
Особливу увагу становленню особистості дитини батькам слід приділяти в юнацькому віці, коли відбувається процес дозрівання та дорослішання й дитина шукає свої пріоритети. Завдання батьків — ненав’язливо спрямувати її у правильне русло розвитку. У сім’ї дитина отримує досвід спілкування з людьми різного віку та різної статі. З віком для молодої людини центр соціалізації зміщується із сім’ї до групи однолітків, а емоційні зв’язки зі своєю сім’єю дещо слабшають.
Побудова взаємовідносин у сім’ї впливає на манеру поведінки дітей. Найкращою для соціалізації дитини є сім’я, що функціонує на основі партнерських відносин. У ній немає вертикалі влади, тут відносини будуються принципово на рівних умовах. Синонім партнерських відносин у родині — демократія, іноді таку конструкцію називають горизонтальною сім’єю. Партнерські відносини можуть будувати тільки люди, які готові розмовляти за правилами й уміти домовлятися, контролювати свої емоції, проявляти високу внутрішню дисципліну.
У такій сім’ї переважають такі персональні функції, як почуття, взаємна єдність, партнерство, дружба, тісний особистісний зв’язок, а сталість родини ґрунтується на цінностях. У родині з партнерськими відносинами діти, незалежно від віку, є повноправними учасниками, і їхня думка вважається дуже важливою.
Однак варто розуміти, що сімейне життя не завжди відповідає описаному вище ідеалу. Сімейні відносини можуть відрізнятися залежно від традицій, характеру її членів, світоглядних і духовних орієнтирів тощо. Люди самі мають право обирати, як їм будувати своє співжиття, незалежно від суспільної думки.
Існують різноманітні види сучасної сім’ї. Зокрема в підручниках соціології натрапляємо на таку класифікацію:
За кількістю спільно проживаючих поколінь: однопоколінна — сім’я без дітей; двопоколінна (нуклеарна) — батьки і діти; розширена — багатопоколінна, проживають разом три й більше поколінь.
За наявністю батьків: повна сім’я — батько і мати; неповна — сім’я, що має одну дитину чи кілька дітей, які проживають з одним із батьків.
Змішана сім’я — сім’я повторного шлюбу, внаслідок розлучення батьків вона включає нерідних батьків і нерідних дітей. До змішаної сім’ї належить і такий тип, де батьки беруть дитину на виховання.
За кількістю дітей — бездітні, однодітні, малодітні та багатодітні.
За типом розподілу сімейних ролей — авторитарна, демократична, автономна (батьки не втручаються у сферу впливу одне одного).
За ознакою юридичного оформлення шлюбних відносин: офіційно зареєстрована, громадянська.
У процесі глобалізації, з огляду на різні обставини, дедалі частіше з’являються нові типи сімей, зокрема:
крос-культурна — сім’я з представників різних етнічних і расових груп;
сім’я з представників різних релігійних конфесій;
батьки-одинаки, які виховують дітей поза партнерством тощо.
Сім’я незалежно від типу і складу є особистою справою кожної людини. Розмаїття моделей сучасної сім’ї сприяє тому, що кожна особистість обирає комфортний для себе тип відносин відповідно до своєї системи цінностей.
Д/З: Ознайомитись з новою темою. Законспектувати ключові поняття.
Питання для обміркування(дати відповіді письмово):
1. Як ви розумієте визначення «щаслива сім’я»? Наведіть приклад щасливої сім’ї. Запропонуйте три поради для того, щоб зберегти сім’ю щасливою.
2. Поміркуйте над словами Августина Аврелія: «Дайте мені інших матерів, і я дам вам інший світ». Як ви вважаєте, що мав на увазі філософ?
3. Які ви бачите кроки до збереження та розбудови інституту сім’ї?
04.11.2021р. Урок 3
ТЕМА: "СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ. ПОНЯТТЯ СОЦІАЛІЗАЦІЇ. ЕТАПИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ"
У своєму житті людина перебуває в постійних зв’язках і комунікації. Хтось більше впливає на неї, хтось менше, але кожен залишає свій певний відбиток. За статистикою, людина віком до тридцяти років знайома з понад 700 особами. Склавши перелік своїх знайомих, ви напевно здивуєтеся, адже кількість людей, яким ви потискали руку хоча б раз у житті, сягне більш як декілька сотень. У кожної людини ви чогось постійно навчаєтесь, навіть не усвідомлюючи цього. Таке навчання й визначає входження людини в культуру, тобто її соціалізацію.
Соціалізація — це процес засвоєння людиною певної системи знань, норм і цінностей, що дозволяють їй бути повноправним членом суспільства. Цей процес відзначається становленням особистості, поступовим засвоєнням нею вимог суспільства. Соціалізацією називають становлення власного «Я» шляхом набуття нею навичок адекватно реагувати на вимоги соціального середовища, навчання виконувати соціальні ролі й соціально взаємодіяти. Тобто саме соціалізація перетворює біологічного індивіда на соціальну істоту.
Бюро корисної інформації
Французький філософ Жан-Поль Сартр стверджував, що людина сама творить себе, сама конструює свою «сутність», тобто те, ким вона є, ким має бути й ким стане. Людина проектує та формує саму себе, тобто створює свою сутність, формує власне «Я». Процес і результат вибору особистістю своєї позиції, цілей і способів самоздійснення в конкретних обставинах життя є її самовизначенням. Людина вільна в самовизначенні, проте не може уникнути самого вибору. Це насамперед вироблення чи прийняття переконань, спираючись на які, людина укладає програму свого життя, свій життєвий проект. Вибір життєвої позиції людини залежить від того, у якому середовищі відбувається її розвиток, від ідеалів і цінностей, що панують у цьому середовищі.
Іспанський філософ Хосе Ортега-і-Гассет характеризує життя як наш діалог з обставинами. Основними елементами життя є обставини, у яких ми перебуваємо, і рішення, які ми ухвалюємо. Отже, сутність людини не дається їй, вона створює її сама.
Люди пов’язані між собою не лише природними та родинними зв’язками, а й соціальними відносинами, зокрема такими, як виробничі, економічні, політичні, правові, моральні, релігійні, соціально-групові тощо. Соціальність є виявом людини і становить сукупність якостей, що постійно розвиваються та поступово перетворюють біологічну істоту на культурну людину. Поняття соціальності означає початок розуму, мислення, самопізнання й самосвідомості. Соціальність дозволяє людині виявляти індивідуальну творчість, еволюціонувати.
Соціалізація життя людини має етапи, або фази. Психолог Ерік Еріксон запропонував такий умовний поділ періодів соціалізації людини: немовля, раннє, дитинство, вік гри, шкільний вік, юність, молодість, дорослість, зрілий вік або старарість.
Сальвадор Далі. Три віки людини
Федір Кричевський. Три віки
Зрозуміло, що кожному вікові відповідають свої інститути соціалізації. У різні періоди життя це можуть бути сім’я, дитячий садок, школа, інші освітні заклади, трудовий колектив. Соціологія визнає, що люди невдало виконують здебільшого ті соціальні ролі, змісту яких не приймають або які не хочуть виконувати.
Тож якби людина «була сама собою», то виконувати неприйнятні ролі їй би не доводилося, тим більше — прилаштовуватися до них. Вона «сиділа б тоді у своїх санях» і «почувалася у своїй тарілці». Життєвого успіху досягає той, хто використовує свій потенціал, постійно розвивається та вдосконалюється.
Д/З: Ознайомитись з новою темою. Законспектувати ключові поняття.
Питання для обміркування(дати відповіді письмово):
1.Назвіть, хто для вас є успішною людиною. чому ви вважаєте її успішною? Які риси успішної людини ви виділяєте й що потрібно для того, щоб їх сформувати?
01.11.2021р. Урок 2
ТЕМА: "ІДЕНТИЧНІСТЬ. ФОРМУВАННЯ САМОІДЕНТИЧНОСТІ.ОСОБИСТА ГІДНІСТЬ І СОВІСТЬ"
Однією з найсуттєвіших характеристик людини є ідентичність, що розглядається як ядро особистості, пов’язана з усвідомленням власного «Я», власної унікальності, індивідуальності та неповторності.
Ідентичність людини ґрунтується на її самосвідомості. Розрізнюють особистісну і соціальну ідентичності. Особистісна ідентичність складається із зовнішньої індивідуальності, темпераменту, задатків, індивідуальної неповторності, що формуються життєвим досвідом, розумовими здібностями та можливостями. Також вона залежить від власних мотивів і переконань, цінностей та інтересів, потреб, почуттів, бажань, бачення майбутнього. Соціальна ідентичність визначається як ототожнення себе з іншими членами суспільства й суспільними групами, прийняття на себе певних соціальних ролей. Соціальна ідентичність формується під впливом мовної, культурної, етнічної, релігійної, расової приналежності.
Кожна людина водночас має низку соціальних ідентичностей. Наприклад: українка/українець, учень/учениця, син/донька, брат/сестра, онук/онука, хлопець/дівчина, мати/батько, футбольний фанат/фанатка тощо.
Бюро корисної інформації
Американський соціолог Чед Гордон запропонував п’ять видів ідентичності:
1) статева ідентичність — гендерна ідентифікація людини; 2) етнічна ідентичність — ідентифікація людини як члена расової, релігійної, національної спільноти або мовної групи, субкультури тощо; 3) ідентичність членства, яка базується на участі людини в різних суспільних групах та організаціях — формальних і неформальних; 4) політична ідентичність — ідентифікація людини з певною політичною групою (ліберал, демократ, радикал тощо); 5) ідентичність за родом занять — ція людини з певними видами трудової діяльності як у домашньому господарстві, так і поза ним.ція людини з певними видами трудової діяльності як у домашньому господарстві, так і поза ним.
Стало зрозуміло, що не всі наші ідентичності є відкритими. Часто ми сприймаємо інших й інші сприймають нас через припущення, які базуються на особистому досвіді та системі цінностей або на основі спостережень одні за одними. Таким чином ми характеризуємо людину на основі рис і якостей, які ми бачимо. Це є явні ідентичності. Але кожна особистість також має приховані ідентичності, які розкриваються у процесі зближення та спілкування. Пізнання прихованих ідентичностей сприяє розвитку довіри і взаєморозуміння між людьми.
Психолог Ерік Еріксон вважає, що процеси формування ідентичності особистості залежать від того, як ти судиш про інших та як інші судять про тебе. Щоб виробити цілісне відчуття ідентичності, треба одночасно враховувати свої судження та судження інших людей.
Розуміння власної ідентичності допомагає людині краще розібратися в собі, у своїх вподобаннях та приналежності до певної групи. Наша ідентичність є основою розуміння світу, формує принципи поведінки, визначає наші мету та цілі, впливає на прийняття рішень. Розуміння самоідентичності є основою для особистісного розвитку. Основними принципами самоідентичності є свобода особистості, взаємотолерантність і відповідальність, яка надає можливість кожній людині розвивати власну особистість незалежно від походження.
Формування самоідентичності починається з визначення власної позиції, — відповідаючи на запитання: «Хто я насправді?», «Що я маю робити, чого — не маю?», «Що правильно, а що неправильно?», «Як я можу прийняти рішення?», «Якими засадами я маю керуватися?». Для того щоб визначити власну позицію, необхідно розвивати здатність робити вибір.
Отже, ми переконалися, що самоідентичність характеризується цілями, цінностями, здібностями, ідеалами, потребами й іншими індивідуальними особливостями людини та сприяє розвитку самоповаги. Усвідомлення самоідентичності може стати джерелом конфліктів, непорозумінь або ж сприяти діалогу та досягненню компромісу.
Наша ідентичність має змінний характер, вона не є сталою, а розвивається протягом усього життя в процесі спілкування, навчання, взаємовідносин. Ідентичність залежить від особистого вибору. Ми робимо свій вибір, спираючись на власний досвід, особисту гідність і совість.
Прокоментуйте філософські думки
Для мене совість означає більше, ніж розмови всіх!
Цицерон, давньоримський політичний діяч, філософ
Совість — це закон, який живе в нас самих.
Іммануїл Кант, німецький філософ ХVІІІ ст.
Совість — це наш внутрішній суддя.
Поль Анрі Гольбах, французький філософ ХVІІІ ст.
Наша совість — суддя непогрішний, поки ми не вбили її.
Оноре де Бальзак, французький письменник ХVІІІ ст.
Від яких факторів залежить формування совісті?
Гідність і совість — це моральні якості людини, які стали загальнолюдськими цінностями. Людина сама регулює свої дії та вчинки, незалежно від зовнішніх факторів впливу, керуючись внутрішніми установками. Така людина глибоко усвідомлює саму себе, а свої вчинки свідомо підпорядковує нормам моралі та вимогам людяності, вона співпереживає, співчуває, співрадіє.
Совість — характерне для людини психологічне явище. Це усвідомлення особистістю своїх обов’язків і відповідальності перед людьми. Це самооцінка й самоконтроль власної поведінки. Совість є внутрішнім регулятором людських вчинків.
Совісті обов’язково притаманний вольовий момент. Совість велить, змушує робити певним чином і тим самим надає певну цінність судженням і почуттям. Совість регулює всі напрями поведінки, особливо в суперечливих людських ситуаціях, у процесі внутрішньої боротьби між добрими і злими намірами, мотивами, цілями. Совість не виникає раптово й не зникає безслідно, а поступово формується в процесі життя й діяльності людини, прогресуючи чи деградуючи.
Особиста гідність є суспільно-моральною цінністю. Це те, що людина має, поважає й цінує в собі, вона є потребою позитивної самооцінки своїх вчинків, самоповаги та гордості за себе.
Поняття гідності дуже тісно взаємопов’язане з поняттям честі. За допомогою честі й гідності визначається моральність і окремої людини, і колективу, і суспільства загалом. Гідність — це моральне ставлення до самого/самої себе, внутрішнє визнання, самоповага, а честь — зовнішнє визнання, оцінка дій, діяльності людини з боку інших.
Значимість людини піднімається або зменшується залежно від того, наскільки моральні цінності стали для неї правилами, увійшли в її внутрішній світ. Людина, що володіє позитивними моральними якостями, стає цінністю в очах інших людей та своїх власних очах. На цих оцінках ґрунтується самосвідомість людини й визначається її ідентичність.
Д/З: Ознайомитись з новою темою. Законспектувати ключові поняття.
01.11.2021р. Урок 1
РОЗДІЛ I.ОСОБИСТІСТЬ ТА ЇЇ ІДЕНТИЧНІСТЬ
ТЕМА: "Я-ЛЮДИНА. ОСОБА.ОСОБИСТІСТЬ.ГРОМАДЯНИН"
Коментарі
Дописати коментар